Олег характеристика: Имя Олег: характеристика и значение – значение имени, происхождение, характеристики, гороскоп :: Инфониак

История правления князя Олега Вещего — 879-912 годы

Общая характеристика правления

Правление князя Олега Вещего можно условно разделить на несколько этапов. Началом правления принято считать 879 год, когда умирающий князь Рюрик назначил его в качестве регента при своём малолетнем сыне Игоре. Деятельсность Олега с 882 по 885 годы была сконцентрирована в основном на расширении влияния династии Рюриковичей в южном направлении — захвате городов и подчинении проживающих рядом восточнославянских племён.

Выдержав осаду перекочевывающих в Европу венгров между 895-898 годами, к 907 году Олег собрал достаточно войск для совершения масштабного похода против Византии. Результатом похода на Константинополь стала не только бессмертная слава полководца, поразившего хитростью византийцев и прибившего щит на «врата Цареграда», но и выгодный торговый договор, дающий существенные привилегии русским купцам, приплывающим в богатые города Византии.

Общая схема правления князя Олега ВещегоОбщая схема правления князя Олега Вещего
Общая схема правления князя Олега Вещего

Внешняя политика

Основной целью внешней политики князя Олега Вещего было расширение влияния дома Рюриковичей на Южном направлении. Оставшись регентом при малолетнем сыне князя Рюрика, Олег в 882 году начал планомерно продвигаться вниз по Днепру, оставляя в крупных городах (Смоленск, Любеч) гарнизоны. Затем, убив Аскольда и Дира княживших до этого в Киеве, захватил город и объявив его новой столицей объединил северный и южный центры зарождающегося государства.

После этого, Олег обратил внимание на племена находящиеся поблизости от Киева и подчинил древлян (883), северян (884) и радимичей (885).

Внешняя политика князя Олега Вещего - карта с направлениями походов
Внешняя политика князя Олега Вещего - карта с направлениями походовВнешняя политика князя Олега Вещего — карта с направлениями походов
Наконец, в 907 году князь собрал большое войско и совершил поход на Царьград, результатом которого стал мирный договор, дававший русским купцам в византийских городах широкие привилегии.

Подчинение племён

Поход на Царьград

Внутренняя политика

Князь Олег Вещий, как и прочие правители тех времён, преимущественно занимался военными походами.

Кроме того, в летописях упоминается возведение Олегом городов, а также установление налогов: для племён северян ранее плативших дань хазарам были назначены меньшие выплаты, а Новгороду было приказано платить варягам Олега «по триста гривен в год покоя ради».

По «Повести временных лет» Вещий Олег женил Игоря Рюриковича на Ольге в 903 году. В первую очередь брак был политическим — необходимо было обеспечить продолжение линии Рюрика. Кроме этого, возможно имели место и дипломатические поводы, т.к. родом Ольга по некоторым источникам была из Болгарии..

И. Глазунов «Князь Олег и Игорь»И. Глазунов «Князь Олег и Игорь»И. Глазунов «Князь Олег и Игорь»

Итоги и результаты правления

Деятельность князя Олега Вещего была по достоинству оценена потомками, что неудивительно, если кратко изложить основные достижения князя:

  • Расширено влияние Рюриковичей в южном направлении: включены во владения Смоленск и Любеч, захвачен Киев, подчинены соседние племена северян, древлян и радимичей.
  • Киев объявлен столицей — объединены северный и южный центры восточных славян.
  • Закрепление власти над новыми территориями — основаны города-крепости
  • Снижены налоги для племени северян (бывших данников хазар)
  • Новгороду назначена дань в пользу варягов
  • Продолжена династическая линия Рюриковичей — заключен брак между Игорем и Ольгой
  • В результате успешного похода на Царьград в 907 году заключён выгодный мирный договор с Византийской Империей, повторно подтверждённый посольством 911 года
  • Положено начало масштабному противостоянию зарождающегося древнерусского государства с Хазарским Каганатом.

Таким образом, период правления Олега Вещего можно охарактеризовать как один из наиболее активных этапов объединения Древней Руси.

Что означает имя Олег – характеристика имени Олег, толкование имени Олег

Имя скандинавское, означает «священный».

Цвет имени — белый, наиболее благоприятен фиолетовый.

Для мужчины, носящего это имя, самыми характерными чертами являются аналитический склад ума и сознание своего превосходства. При этом Олег не лишен романтических настроений и склонен к некоторой мечтательности, которую в своих мыслях совмещает с чисто материальными и прагматичными устремлениями. Обладает прекрасным чувством юмора.

Необыкновенно трудолюбив и целеустремлен. В достижении желаемого может проявить необычайное упорство. Никогда не признает себя неправым и будет настаивать на своей позиции «из принципа». Не терпит чьего-то превосходства, хотя старается этого не демонстрировать.

Скорее всего, Олег не будет лидером, но, похоже, ему этого и не надо. В выбранной специальности обычно старается стать настоящим профессионалом, но работать в команде не любит. В профессиональном плане он может найти себя в самых различных областях, требующих самостоятельности и логики.

Среди мужчин с этим именем много успешных программистов, актеров, врачей, юристов и тренеров.

Следует отметить очень сильное влияние матери на характер

и мировоззрение Олега.

Независимо от того, удалось ли ему выйти из-под ее опеки или нет, Олег, похоже, так и остается всю жизнь этаким маменькиным сынком — или любимым и избалованным, или бунтующим и капризным. Это очень сильно осложняет его семейную жизнь, потому что в женщине он, прежде всего ищет заботливую мамашу. В браке — верный муж, хотя несколько холоден. Очень привязан к детям и продолжает заботиться о них даже когда они становятся взрослыми.

Удачным для Олега может быть союз с Ольгой, Оксаной, Анной, Валерией, Риммой, Галиной и Зоей.

Брак вряд ли будет удачным с Людмилой, Викторией, Ириной, Элеонорой, Мариной или Ларисой.

Вернуться на страницу выбор мужских имен

{odnaknopka} 

 


< Предыдущая   Следующая >

«Песнь о вещем Олеге» ℹ️ анализ стихотворения А.С. Пушкина, история создания, характеристика главных героев, жанр произведения, главная тема и основная мысль, размер стиха

Анализ произведения А.С. Пушкина «Песнь о вещем Олеге» проводится на уроках литературы в старших классах. Несмотря на простоту сюжета и легкое восприятие пушкинской баллады, некоторые сложности для анализа все-таки возникают, и здесь очень важно остановиться на некоторых литературоведческих аспектах и средствах изобразительной выразительности. 

Это поможет учащимся основательнее понять замысел автора и качественнее подготовиться к сочинению, которое пишут в рамках образовательной программы. План и конспект, составленный заранее по произведению, краткий отзыв из нескольких слов или предложений, описательная таблица будут ученикам хорошими помощниками.

История создания

А. С. Пушкин был не только талантливейшим поэтом, но и художественным историком, поскольку в простой, интересной для читателя форме он мог подать любой исторический сюжет. 

А. С. Пушкин

Волей судьбы, пребывая в южной ссылке, поэт посещает многие старинные города. В Киеве Пушкина заинтересовал один из древних курганов, и когда он спросил у местных старожилов, кому же принадлежит это древнее захоронение, то ему отвечали, что это – могила князя Олега, погибшего странной, роковой смертью. 

Пушкин берется за изучение трудов великого литератора и историка Н. М. Карамзина и находит пересказанную им историю сюжета «Повести временных лет», написанную монахом Нестором в память о смерти правителя. 

Вдохновленный патриотическими чувствами, Пушкин пишет балладу «Песнь о вещем Олеге», где показывает облик настоящего героя. Так в 1822 году автор увековечил имя князя Олега и дал новую интерпретацию известному сюжету.

Композиция

Композиция «Песни…» — классическая, поскольку содержит все привычные элементы.

Вещий Олег

Экспозиция посвящена величию князя Олега, говорится о том, как он гордо скачет по чистому полю. Автор знакомит читателя с личностью князя, чтобы тот проникся симпатией к фигуре правителя, убедился в искренности его патриотических переживаний.

Завязка о том, как князь встречает волхва. Автор настраивает читателя на мистический сюжет, в самом начале уже намекая о сиюминутности человеческой судьбы, бессилии всех смертных перед лицом рока. Во всех отношениях положительный герой предстает перед чередой испытаний.

Развитие действия предусматривает ход сюжета: дальнейшие действия героя, краткое описание череды нескольких лет, в течение которых Олег был вынужден претерпеть разлуку с верным конем, последующее его раскаяние, вызванное якобы неверно истолкованным гаданием.

Кульминация наступает в момент, когда из черепа лошади выползает змея и смертельно жалит князя Олега.

Развязка – смерть князя, исполнение рокового предсказания в момент, когда казалось бы опасность миновала.

Эпилог – жизнь продолжается, имя Олега бессмертно. Воины с грустью вспоминают доблестное прошлое и ратуют о новых патриотических подвигах во имя своей Родины.

Основная мысль и идея

Основная мысль автора заключается в том, чтобы показать, насколько все смертные бессильны перед лицом судьбы, будь то монарх, воин или простой бродяга. Как бы человек ни пытался противостоять силе рока, что бы он для этого ни делал – все суетно и тщетно, все предопределено. 

Прощание Олега с конем

Князь, казалось бы, смог отдалить дату смерти, разлучившись с любимым конем, но он не сумел победить ее и был в итоге повержен.

Идея – раскрыть перед читателем важнейшую философскую проблему: так ли человек свободен в своем выборе? Стоит ли противиться судьбе? Есть ли смысл противостоять ей? Ответ, заключенный в «Песне…» — нет.

Главные темы

В произведении заключены несколько тем. Основные – тема рока, тема вещателя, пророка и побочные – прославление дружбы и величие Руси.

Основные темы организуют сюжет, делают поэму яркой, образной. Так, тема рока показывает, насколько слаб человек перед лицом Судьбы, и, даже если ему вначале удается ее избежать, то в конце концов воля рока свершится в самый неожиданный момент.

Разговор вещего Олега с волхвом

Тема поэта-прорицателя высвечивается в приравнивании Пушкиным волхва к поэту. Волхв неспроста назван «вдохновенным»: ему, как и поэту, открыто многое, и никто не может помешать ни тому, ни другому вещать правдиво и не бояться ни князей, ни его приближенных. Эта тема выражает взгляды поэта о свободе и назначении поэзии.

Побочные темы поднимают душевный настрой читателя, воспитывают в нем патриотические чувства и подготавливают к дальнейшему восприятию стихотворения. Конь также назван «верным», являясь продолжением хозяина. Князь сокрушается о своем друге и даже в разлуке велит заботиться о нем. 

В эпилоге показано величие русской державы через непобедимую дружбу народа и его лучших воинов.

Характеристика главных героев

Центральная фигура – сам князь Олег, величественный монарх, доблестный воин, патриот, мощная и колоритная натура. Однако, даже при всем своем величии и титуле монархической особы, он остается обыкновенным смертным, судящим поверхностно, по очевидным фактам.

Князь Олег

Кудесник – скромный служитель Бога, внешне ничуть не выделяющийся из толпы, однако зрящий в самую суть вещей. Он является живым воплощением Божьей воли. Беспристрастен, поскольку ему безразлично, кому говорить правду – высокой особе или человеку низкого происхождения.

Средства художественной выразительности

Текст изобилует средствами изобразительной выразительности. Так, метафоры «годы таятся во мгле» рисуют живую картину непредсказуемости человеческой судьбы, а олицетворение «ковши шумят» открывает хлебосольное пиршество, прославляющее величие Руси.

Живые, яркие эпитеты «вдохновенный кудесник», «вещий Олег», «славная глава кургана» помогают лучше проникнуть в образ того или иного героя, отчетливо представить описываемый сюжет.

Олег и волхв

Антитеза – противопоставление, относится к нескольким эпизодам. Первый из них – противопоставление самих главных героев – уверенного, яркого князя, прославившегося на земле, и малоприметного, скромного кудесника, смиренно исполняющего земной долг прорицателя и знающего гораздо более, чем он привык говорить.

Второй момент, связанный с антитезой – эпизоды начала и конца. В самом начале князь получает печальное известие, которое только таит зловещий намек, и у человека складывается впечатление о возможности избежать печальной участи. В конце же, наоборот, намек перерос в роковую реальность, и читатель убеждается в неизбежности предсказания.

Чтобы наиболее реалистично показать историческую обстановку, Пушкин активно использует старославянизмы и архаизмы. «Песнь», «Перун», «секира», «владыка», «змия» помогают проникнуться атмосферой Древней Руси, соприкоснуться душою с мирочувствием предков, слиться с торжественностью момента.

Жанр произведения

Жанр произведения – лирика и драма. Пушкин намеренно их смешивает, используя жанр лирический (повесть написана в стихах) и драматический (непосредственно связан с сюжетом). 

Тризна по Олегу

Как и в любой драме, читатель здесь видит накал страстей, волнующий сюжет и роковую развязку. Кроме того, в экспозиции и эпилоге присутствуют элементы эпического жанра: размеренное, величественное повествование о существовании русской державы создают ощущение непоколебимости, мощи и славы Родины, ее могущества в веках. 

Таким образом, можно сделать вывод, что Пушкин использует в «Песни…» все три вида жанра: эпос, лирику и драму.

Размер и ритм

Стихотворение написано трехсложным размером, с ударением на второй слог – амфибрахием, характерным для лиро-эпических произведений. Четкий, неторопливый, размеренный ритм создают ощущение торжества и свобод, независимости и незыблемости Великой Руси.

Заключение

Проанализировав композицию, сюжет, лексику, поэтику произведения, можно прийти к выводу, что это – историческая повесть в стихах, цель которой – прославление российского государства, величия и мощи русского народа. 

В то же время показывается, что все люди смертны, и даже монархам не под силу преступить этот великий закон. Данное произведение актуально и в наши дни, поскольку находит отзыв в душе современных читателей.


Олег Віщий — Вікіпедія

Оле́г (давньорус. Ѡлегъ; ? — 912) — напівлегендарний київський князь (882—912) варязького походження. Родич або соратник Рюрика. Регент при княжичу Ігору. Згідно з «Повістю минулих літ» завоював Київ, убивши місцевих правителів, варягів Аскольда і Діра; після чого промовив слова «хай буде се мати городам руським». Здійснив похід на Константинополь (911). За переказом отруєний змієм, який виліз із черепа його мертвого коня. У іноземних джерелах невідомий[1]. Прозваний у літописі Віщим, тобто чаклуном, волхвом[2].

У літописах викладаються дві версії біографії Олега: традиційна (в «Повісті временних літ») і за Новгородським першим літописом. Новгородський літопис зберіг фрагменти більш раннього літописного зводу (на якому ґрунтується і «Повість временних літ»), проте містить неточності в хронології щодо подій X століття.

За «Повістю временних літ», Олег був родичем (одноплемінником) Рюрика.

В. М. Татищев з посиланням на Йоакимівський літопис вважає його швагром — братом дружини Рюрика, яку називає Єфанда[3]. Точне походження Олега в «Повісті временних літ» не вказується. Перекази, пов’язані з його особистістю, збереглися також в напівміфічній скандинавській сазі про Одде Орвара (Стрілу), що свідчить про широку популярності князя в Скандинавії[4].

Після смерті засновника князівської династії Рюрика в 879 році Олег став княжити в Новгороді як опікун малолітнього сина Рюрика Ігоря.

Норманська версія

Олег — слов’янська форма скандинавського імені Гельґі (норв. Hailaga, Helgi). Висувається думка, що Олег був одним із ватажків варягів-вікінгів, який вступив у союз з Рюриком, скріпивши його шлюбом Рюрика зі своєю сестрою.

Слов’янська версія
  • Відомі слов’янські слова «льгк», «ольгчити», «ольгчатися», «льгота», «вольгота», «вольготний».
  • У слов’янських мовах зафіксовані імена Oleg (Oley) (чеськ. в 1088 році), Olek (Welek), топоніми Ologast, Wolegast, Wolgast та ін[5].
  • У руських билинах згадується ім’я Вольга чи Волх.
  • Не відомо про жодний випадок, коли хтось із численних руських Олегів звався б у будь-якому джерелі «Гельґі», чи, навпаки, якийсь відомий у джерелах Гельґі був відомий у руських літописах як «Олег».
  • Жодне іноземне джерело нічого не знає про Олега.
Данська версія

Олег/Гельґі був онуком данського правителя Гельґи, який наприкінці ІХ ст. емігрував на Полаб’я. Одружившись з донькою східнослов’янського правителя Будимира, Олег отримав у володіння землі сучасного українського Прикарпаття зі столицею у Пліснеську (тепер с. Підгірці на Бродівщині). Тут у нього народилась донька Ольга/Гельґа, майбутня правителька Русі і свята. Загинув Олег у прикаспійському м. Берді 943 р. У давньому європейському епосі широко відомий як Ож’є Данець та Гольґер Данске[6].

Арабська версія

У Аль-Масуді є Дір і Ольванг, вони сучасники і обидва правлять країнами слов’ян: «Далі за ним (Діром), слідує цар ал-Олванг, у якого багато володінь, великі будови, велике військо і рясне військове спорядження. Він воює з румом, франками, лангобардами та іншими народами. … За цим царем знаходиться з країн слов’ян цар турків»[7]. Під турками (пор. з даними Костянтина Багрянородного) слід розуміти угорців, локалізуючи царство Ольванга на південному заході від Києва, найімовірніше на Прикарпатті.

Прихід до влади[ред. | ред. код]

Точних відомостей про походження Олега немає. За літописами Олег був родичем Рюрика, однак в яких саме родинних відносинах вони перебували — невідомо. За однією з версій Олег міг бути швагром останнього, за іншими — представником місцевих слов’янських князів, одним зі шведських конунгів, або й взагалі ніяк не пов’язаним із Рюриком[8]. Згідно ЕІУ був одним з скандинавських найманців які прибули разом з Рюриком із Скандинавії[2].

Після смерті Рюрика у 879 році Олег став правити у Новгороді як опікун (регент) малолітнього сина Рюрика Ігоря. Проте з часом фактично узурпував владу.

Вся політика Олега була орієнтована на захист економічних інтересів. Скорочення східної торгівлі і початок занепаду Волго-Балтійського шляху загрожували обірвати процвітання Новгорода, перетворити його на другорядний лісовий край. Торгівля стала основним джерелом збагачення князя. Лише повноцінний обмін північних товарів і реекспорт східних товарів могли забезпечити процвітання самої Ладоги і виживання жителів краю, оскільки місцеві продовольчі ресурси були невеликими, а для закупки їх, найперше хліба, потрібні були кошти. І тоді Олег взявся оволодіти ключовими позиціями вздовж шляху «з варягів у греки», що в IX ст. відтіснив давній Волго-Балтійський шлях. Але головні пункти цього шляху контролював Київ. Дуже правдоподібною виглядає здогадка Г. Маргера про союз Олега з уграми (мадярами), який забезпечив успіх його політики[9].

Захоплення Києва[ред. | ред. код]

Смерть Аскольда і Діра

За літописами 882 року Олег здобув Київ, попередньо зайнявши Смоленськ (Гніздово) та Любеч. При взятті Києва він убив київських князів Аскольда та Діра. На думку Л. Войтовича причиною загибелі Аскольда та Діра були їхні спроби запровадити християнство. Противники християнства, встановили зв’язки з Олегом, сподіваючись з його допомогою звалити християнську партію при дворі князів. Вони могли допомогти Олегові проникнути в Київ і вбити Аскольда та Діра[10]. Взявши Київ Олег виголосив свою знамениту фразу: «Хай буде се мати городам руським», яка означала що віднині столицею Русі буде Київ. Також він постановив збирати з Новгорода щорічну данину в 300 гривен, яка збиралась до смерті Ярослава Мудрого.

883 Олег змусив платити данину древлян, у 884—885 — сіверян, 885 вів війну з тиверцями. Можливо, що у цих війнах йому допомагали угорці. Вірогідно, що Олегу вдалось спрямувати союзні йому угорські орди на землі волинських і хорватських князівств.

Київська Русь на початку свого існування

Об’єднавши землі вздовж шляху «з варягів у греки», Олег зіткнувся з Хозарським каганатом, який контролював шлях зі сходу через Нижню Волгу та Каспій («срібний шлях»).

Відносини з Візантією[ред. | ред. код]

Вершиною його політики вважають[хто?] похід на Константинополь і угоду з Візантією 911 року, яка однак не згадана у жодному візантійському чи іншому історичному джерелі, окрім древньоруських літописів (Повість врем’яних літ, Новгородський літопис).

Згідно літопису 907 року руська дружина на 2000 лодіях, на чолі з князем Олегом вирушила в похід на Константинополь. Руси оточили місто і перетягнули волоком човни суходолом в затоку, оминувши натягнутий ланцюг. Побачивши неможливість чинити опір русам, місто здалося, і Олег у знак своєї перемоги прибив свій щит на ворота міста. Руські дружинники були обдаровані великими дарами. Однак угоду про пільги для руських купців з візантійцями вдалося підписати лише 911 року, коли пригрозили другим походом проти Царгороду (Константинополя).

Реальну картину про встановлення взаємовідносин Олега з Візантією засвідчує додаткова умова від 2 вересня 911 року. Вона цінна тим, що вперше встановлює правові відносини русинів з греками, визначає правила взаємовідносин в грецьких і руських містах, покарання за їхні порушення, викуп невільників, взаємодопомогу у війні тощо.

У першому договорі Олега говориться про утримання двору русинів у Царгороді та забезпечення їхніх кораблів при поверненні на Русь. У другому договорі Олега цікавими є пункти про кораблі, які зазнали лиха в морі. «Коли велика буря викине лодію на чужу землю, а знайдеться там хто від Русі, то має рятувати лодію з вантажем і відіслати її до грецької землі та провести її через усяке небезпечне місце аж дійде в місце безпечне. Коли така лодія від бурі або через мілину не може дістатися до свого місця, ми, Русь, допоможемо гребцям цієї лодії й допровадимо їх здорових із купівлею — якщо це трапиться близько грецької землі. Як така пригода трапиться лодії руській — проведемо її в руську землю». Коли ж було неможливим доставити корабель до порту його призначення то греки і русини взаємно зобов’язувалися вантаж продати, а гроші відіслати власнику корабля.

У листуванні кордовського міністра Хасдая ібн Шапрута з хозарським каганом Йосипом є розповідь про спробу візантійського імператора Романа I Лакапіна (920-944) підбурити проти хозар «царя Русії» Хальгу. Але останній ніби-то розпочав війну з Візантією, зазнав поразки і пішов морем у Персію чи Тракію. Це могла бути реакція на похід Олега в 911 році: успіхи противника виставлялися його поразкою. Насправді хозари вважали Олега союзником Візантії, що логічно випливало з угоди 911 чи давнішої угоди Аскольда 874 року, порушувати яку Олегу не було потреби.

У той період Русь виступала союзником Візантії. 912 року Візантійська імперія почала війну з болгарським каганом Симеоном. У 915 році на кордонах Русі з’явилися печеніги, і з ними було укладено мир, спрямований проти Симеона.

  • Похід Олега на Царгород (907). Мініатюри з Радзивіллівського літопису
  • Руські кораблі на колесах під Царгородом

  • Сплата Олегові данини

  • Скріплення угоди клятвами.
    Олег перед ідолом Перуна

Східні походи Русів[ред. | ред. код]

Ім’я Олега не назване жодним східним істориком при описі подій того часу. Як і за часів Аскольда, у той час погляди Русі спрямовані були на південний схід. Морський похід руських військ історія зафіксувала в 905—910. Східний історик Табаристану ібн-ель-Хасан описує похід флотилії Русі в Каспійське море на Абесгун. Спочатку похід складався досить успішно. 909 флотилія із 16 лодій (близько 800 дружинників) прорвались через хозарські землі в Каспійське море, підплила до острова Абесгуна в Табаристані і спалили торговельний флот, що стояв там. Русь встигла захопити кілька міст на каспійському узбережжі, але об’єднані війська намісника Табаристану Абуль-Абаса та начальника міста Сарі розбили руську дружину, а частину воїнів поневолили.

Наступного року відбувся похід на Каспій. 910 руси захопили Сарі. Але, за істориком ібн-ель-Хасаном, під Гілянами вони знову зазнали невдачі і надалі напрям своєї військово-політичної діяльності перенісли на південь, у бік могутньої Візантійської імперії. Можливо, в такий спосіб йшлося про зближення з Візантією і ослаблення позиції халіфату.

Десь після 912/13 за даними Аль Масуді руський флот на 500 човнах (по 100 людей у кожному) через Керченську протоку ввійшов в Азовське море. Це був величезний ледунґ в 15-20 тис. дружинників. Підпливши до гирла Дону, русь послала послів до кагана, прохаючи його пропустити їх у Каспій, обіцяючи за це каганові половину здобичі. Хозари дозволили русі пройти через Дон, звідки волоком лодії були перетягнені у Волгу і військо спустилося по ній у Каспійське море. Каган саме воював з печенігами, крім того русини обіцяли йому половину здобичі. Русь спустошила й розграбувала Ширванд, Азербайджан, Гілянд, Табаристан. Було придушено опір тамтешніх жителів Ширвана, що були озброєні і посаджені на купецькі судна правителем Ширвану Гайтамом. («тисячі мусульман було вбито і затоплено»). Результатом походу був розгром мусульманської торгівлі на Каспії, хоча масштаби його дозволяють припускати, що мова йшла про завоювання одного з портів і перетворення його в руську факторію. Повертаючись із походу, ввійшовши в гирло Волги, русь надіслала каганові, за договором, половину здобичі. Але мусульманська гвардія кагана збунтувалась і почала вимагати помсти над Руссю за смерть одновірців. Не маючи змоги протистояти вимогам гвардії Каган скорився, але попередив русинів. 15 тисяч мусульманської кінноти відправились на човнах по Волзі шукати Русинів. Побачивши одне одного обидві армії вийшли з човнів і між ними зав’язалась люта битва, що тривала три дні і закінчилась катастрофічною поразкою русі. В битві на Волзі загинуло 30 тисяч русинів. Решта 5 тисяч на кораблях втекли по Волзі, де були перебиті буртасами і волзькими болгарами. Можливо тоді й загинув Олег. Отже всі спроби Олега закріпитись на Каспії, якщо такі були, результатів не дали.

Останні роки і смерть[ред. | ред. код]

Обставини загибелі Олега суперечливі та не до кінця ясні. Повість минулих літ відносить смерть Олега до 912 року, вказуючи на його могилу на Щекавиці. Там же наведено і відому версію про смерть князя від укусу змії. За Новгородським Першим літописом Олег помер 922 року від укусу змії, але в околицях Ладоги, де і був похований. У норвезькому епосі є сага про Орвара-Одда, якому чаклунка пророкувала смерть від коня. Фінал саги однаковий з фіналом легенди-саги про смерть Олега. Взагалі смерть від власного коня, з черепа якого виповзає гадюка, і понуре віщунство співзвучні з мотивом відплати, з мотивом (однаково страшним як для вікінгів так і для слов’ян, що поклонялися Перуну-Одіну) смерті від власного меча.

Кембрижійський документ, також відомий під назвою «лист хозарського єврея», згідно з яким війні Русі на Візантію передувало зіткнення у Чорному морі якогось Гельґу (H-l-g-w), Руського правителя, з хозарами у Чорному Морі, де цей правитель Гельґу програв, і мусив з соромом тікати до Персії. Згідно з іншими свідченнями, Гельґу захопив у 943 місто Бердаа, де все його військо як і його самого було вбито, що ставить під сумнів традиційну хронологію Олегового правління. Щоправда, і Ігор, яким його зображують літописи, стає активним руським державним діячем лише з 940-их, а його спадкоємець Святослав народився близько 938 року, тобто у 60-63-річного батька, що не виглядає правдоподібно, тому, можливо, Ігор мав би бути внуком, або й правнуком Рюрика, що теж цілком можливо. А от якщо Олег і справді був опікуном Ігоря, то й початок його правління припадав би на 909-910 роки.

  1. ↑ Брайчевський М. Суспільно-політичні рухи у в Київській Русі. Вибране. — К. : Вид. О. Теліги, 2009. — Т. 1. — С. 111. — ISBN 978-966-7601-68-3.
  2. а б Котляр 2010:562.
  3. Татищев В. Н. История Российская. — Т. 1. — С. 113.
  4. Пчёлов Е. В. Рюриковичи. История династии. — С. 48—50.
  5. ↑ Гедеонов С. А. Варяги и Русь. М., 2005, с. 182—185
  6. ↑ Мицько І. Пліснеськ — бáтьківшина княгині Ольги // Конференція «Ольжині читання». Пліснеськ. 10 жовтня 2005 року. Львів, 2006, с.61-81; Його ж. Родовід княгині Ольги за європейським епосом // Другі «Ольжині читання» Пліснеськ-Львів. 14-15 червня 2007 року. Львів, 2007, с.18-19, 24-25; Його ж. До історії поширення у Європі переказів про княгиню Ольгу // П’яті «Ольжині читання». Пліснеськ. 7 травня 2010 року. Львів-Броди, 2011,с.7; Його ж. Датское происхождение князя Олега // [1]
  7. ↑ Цит. за: Новосельцев А. М. Образование древнерусского государства и первые его правители // Древнейшие государства Восточной Европы. 1998.- М., 2000.- С. 472
  8. ↑ Войтович 2006:202—204.
  9. ↑ Войтович 2006:204.
  10. ↑ Войтович 2006:205.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *